Переломна заява Патріарха Варфоломія. Такого повороту подій ніхто не очікував

Такого повороту подій мало хто чекав! Вселенський Патріарх Варфоломій визнав, що Москва протягом тривалого періоду порушувала права Константинополя, приписуючи собі функції Матері-Церкви, пише газета “Експрес”.

“Москва впродовж багатьох століть розпоряджалася Київською митрополією, Православною Церквою в Україні без відома Константинополя”, — заявив глава Вселенського патріархату за підсумками Синаксису — Архиєрейського собору Константинопольського патріархату, що днями відбувся у Стамбулі.

Ба більше, Патріарх Варфоломій повідомив предстоятелеві Російської Православної Церкви Патріарху Кирилу про намір надати Україні автокефалію. Глава УПЦ КП Філарет переконаний, що надання  томосу стане потужним ударом по Московському патріархату. І що тепер Росії доведеться переписувати свою історію.

“Удар буде сильний, дуже сильний, — заявив Патріарх Київський. — Історія Російської Церкви починатиметься не з хрещення Русі, а з 1448 року. З того часу, коли вона відокремилась від Київської митрополії. І сама Москва визнала це 1948 року, коли святкувала 500-ліття автокефалії Російської Церкви”.

— Для УПЦ КП надання томосу означатиме відновлення тих прав, які мала Київська митрополія з часу свого постання, — каже докторка філософських наук Людмила Филипович, завідувачка відділу Інституту філософії НАНУ. — Ці права колись перебрала на себе Москва. Але часи змінилися. Уже 27 років маємо незалежну Українську державу. Тому абсолютно природно поновити Київську митрополію у патріаршому стані як незалежну Церкву, рівну в правах із 15 іншими православними автокефаліями в усьому світі.

— Ми маємо власну церковну історію, яка (якщо брати до уваги проповідництво святого апостола Андрія Первозваного у Скіфії, тобто на українських землях, у І столітті) налічує 2000 років, — додає професорка Київської православної богословської академії Ірина Преловська, старша наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАНУ. — Усі історичні джерела підтверджують, що Київська Русь за князя Володимира прийняла православ’я виключно з рук Константинопольського патріархату. Константинополь виступив як Церква-Матір, узявши Київську митрополію до своєї юрисдикції.

— Чому взагалі постала проблема відокремлення УПЦ від Москви? Як так сталося, що Київська митрополія потрапила під її юрисдикцію?

І. Преловська: — Київська митрополія проіснувала до ХІІІ століття. У різні часи вона налічувала від 7 до 12 єпархій. Після монголо татарського нашестя київські митрополити були змушені покинути Київ, який зазнав руйнування. Вони перебралися на територію Ростово-Суздальської землі. Там, у Володимирі-на-Клязьмі, спершу тимчасово був митрополичий осередок Києва, а потім він перемістився до Москви…

1448 року, коли московський князь і тодішні ієрархи Московської Церкви відреклися від юрисдикції Константинополя, фактичне перебування київських митрополитів у Москві було визнано окремою від Київської Московською митрополією. Цього, однак ніколи не визнавав Константинополь.

А. Бабинський: — Після Переяславської ради були смутні роки для Київської митрополії. Часом було навіть по три митрополити, які тут претендували на владу. У цій політичній і релігійній метушні Москві вдалося пропхати власну кандидатуру на посаду митрополита. Той спершу склав присягу перед московським патріархом, а потім нібито дістав визнання Константинополя.

І. Преловська: — Так, 1685 року єпископ луцький Гедеон Святополк-Четвертинський, який походив з київського князівського роду, втік, як він казав, від утисків та погроз уніатів до Києва. На пропозицію гетьмана Івана Самойловича він погодився бути київським митрополитом. Під час обрання було багато порушень, проти нього виступала козацька старшина. Але Самойлович домігся того, що Гедеона висвятили не в Києві і не в Константинополі, а в Москві — гетьман мав свої плани щодо відносин з очільниками Московії і Московського патріархату.

Після того, як з’явився перший патріарх, висвячений у Москві, там надумали позбутися юрисдикції Константинопольського патріархату, яка тривала з Х століття. Навесні 1686 року гетьман Самойлович разом із майбутніми царями Петром та Іваном, майбутньою регентшею Софією і московським патріархом Йоакимом відправили спільне посольство до Константинополя. І там за 200 червінців та 120 соболів константинопольський патріарх Діонісій IV підписав грамоту про передання Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату.

— Але насправді цей акт не означав передання Київської митрополії Москві?

А. Бабинський: — Ні. Як підтвердив патріарх Варфоломій на Синаксисі, це була формальна зверхність над Київською Церквою. Митрополит насправді мав зберігати вірність Константинопольській патріархії. Однак тоді все перекреслилось. До слова, Константинополь про це нагадував ще 100 років тому, коли надавав автокефалію Польській Православній Церкві.

І. Преловська: — На Синаксисі святіший патріарх Варфоломій сказав, що не було такого документа, на підставі якого Константинополь погоджувався на зміну юрисдикції. Була лише згода на висвячення київських митрополитів у Москві.

Після ХVII століття ми лише тепер з’ясовуємо канонічно-юридичний аспект існування колишньої Київської митрополії. Шкода, що минуло так багато часу, але сподіваюся, що крапки над “і” нарешті буде розставлено.

Якщо українці спроможуться відокремити свою церковно-політичну історію від наявної версії російської історії, яка залежить від політичних поглядів імперської держави, то це буде величезна, досі не бачена для нас перемога у державно-історичному сенсі.

— Чи справді, як вважає патріарх Філарет, Росії доведеться переписувати свою історію?

А. Бабинський: — Якщо Українська Православна Церква отримає автокефалію, це, насамперед, змінить сприйняття східнослов’янського православ’я у світі. Коли нині з Рима чи з будь-якого іншого світового центру дивляться на східнослов’янське православ’я, то бачать суто Москву. Ніякого Києва у їхній уяві немає. Скажімо, коли хтось на Заході бачить східнослов’янську ікону, то одразу каже, що це російська ікона, хоча у 99% вона може бути київською.

Це помилкове сприйняття. Бо, по-перше, християнство прийшло до Москви з Києва. По-друге, після реформи Петра Могили підвищити рівень московського православ’я дозволили саме київські школи, сформовані на зразок єзуїтських.

Відокремлення Церкви Києва від Москви дасть остаточне розуміння світові, що східні слов’яни — це не тільки Москва чи Росія, що українське православ’я нічим не гірше, не інтелектуально слабше від російського. Світ побачить, що тут є ще одна культура, яка давніша і не менш багата, ніж російська, абсолютно самобутня!

Безумовно, російська історія зміниться. Дотепер Москва, пишучи свою державну історію, говорила про “перетікання влади з Києва до Москви”, яку придумали тамтешні історики у ХІХ столітті. Росіянам з часом доведеться миритися з тим, що не було ніякого перетікання історії Русі з Києва до Москви.

9 Comments on “Переломна заява Патріарха Варфоломія. Такого повороту подій ніхто не очікував”

  1. Як на мене, то справжньому прихожанину церкви має бути байдуже в чию скриньку пішла його пожертва. Для його голобне, щоб вона пішла на потреби нужденних. А звітності він не якої не має і навіть вимагати не має право. І давайте зараз подумаєма, чиї інтереси зараз обговорюються . Прихожанина чи володарів скриньок ?.

  2. Пропоную, щоб твоя зарплатня перераховувалися на мою карту Приватбанку. Тобі як прихожанину, має бути байдуже на чию картку підуть гроші, головне що я роздам їх нужденним.

  3. Геть не праведно виглядає вся ця возня біля тіла Христового – як опариші на мертвій туші. Замість того, щоб займатись об’єднанням церков, як заповідає символ віри – Вірую! в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву, воювать вони зібрались, не з дияволом за душі вірян, а за приходи і гроші.

  4. Владимир. Выйдите из тумана. Какого тела Христового??? Где его тело??? Вас дурят этими напыщенными словами, пустыми как трухлявый баобаб. За ними нет смысла! А вы только повторяете, как попугаи, напыщенно и важно. В церковь он верит… И что? Во что именно? Что такое слово “вера” хоть понимаете? Вера это иллюзия. Подумайте над этим на досуге. Ваша “церковь” была придумана в 1 веке нашей эры. Вы не христиане, вы свидетели Первого собора, на котором такие же простые люди, как вы сами (ничем не лучше, и не хуже), собрались и решили, что вот так вот нужно быть христианином, вот такие тексты (апокрифы) выкинуть, а вот такие оставить. Подчистить, так сказать, под актуальные политические и церковные нужды. Что там осталось от учения Христа??? Вы что, не понимаете, что вам веками вдалбывают лабуду, а вы и слушаете, как бараны. Вы что, не видите, что церковь – это политическая структура, поэтому столько возни вокруг патриархатов, приходов.. Тоже самое происходит и в Раде. Никогда над этим не задумывались, как похоже?

  5. Українську церку визнають у світі – це головне, а не про гроші як дехто прокоментував, мабуть, спеціально. Головне, що тебе не будуть принижувати, називаючи роскольником. Мільйони українців у всьому світі ходять в українську церкву, і їх права визнають – це правильно. Хто хоче може ходити в російську церкву, в чому питання.

  6. Мирослав Вересюк :: ХРЕСТИЛИ РУСЬ, НО НЕ РОСІЮ
    Хрестили Русь, но не Росію,
    Москви тоді ще й не було.
    В тайгу апостолів Месія
    Не посилав, там зло жило!

    Водилась нечисть у болоті,
    Плодились жаби, комарі…
    Але белькочуть москвороті,
    Що їх хрестили у Дніпрі!

    Відтоді, як оці примати,
    Свої покинули ліси,
    Зі шкури пнуться показати
    Себе нащадками Руси.

    Та шкура вовча, не овеча,
    Не приховає звірину,
    Жорстокість, злобу, ворожнечу,
    Братерству знаємо ціну.

    Так родичалися завзято,
    Що ріки крові пролили.
    Занесли зайди в нашу хату
    Свої смердючі постоли.

    Себе відчули хазяями
    На нашій зболеній землі,
    Що ми, заковані ланцями,
    До рук не візьмемо шаблі.

    Що ми затуркані попами,
    В поклоні рабськім, до землі,
    Повіримо, що разом з нами
    В Дніпрі хрестились москалі.

    Та правда лиш одна-єдина
    Вона завжди на нашім боці.
    В Дніпрі хрестилась Україна,
    А не якісь песиголовці!

    28.07.2018 р.

    ID: 801295
    Рубрика: Вірші, Громадянська лірика
    дата надходження: 30.07.2018 13:18:51
    © дата внесення змiн: 30.07.2018 13:18:51
    автор: Мирослав Вересюк

  7. Валентин. Лукавите Ви, дорогенький.За святою набожністю Інший профіль Вашої душі, звичайні людські почуття Вас гризуть зісередини. При Союзі ми всі ходили в московську церкву і вважали її чистою і демократичною. Але останні роки її перетворили у якусь войовничу секту, далеку від справжньої духовності.Стала справжнім політичним осередком, релігійним відділом конкретної структури. Таке враження складалося . В храм шановного Любомира ГУЗАРА міг прийти любий і не питали звідкіля він, бо людина приходила помолитися богу, а не стверджуватися в амбіціях.

  8. Кінець приходить всьому, і Московському патріархату _ ПРИЙДЕТЬСЯ ВИЗНАТИ ПРАВДУ! ПОПРОЩАТИСЬ З БРЕХНЕЮ, З ЯКОЯ ЗЖИЛИСЯ _ НАСТАНЕ КІНЕЦЬ!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *