Олег Скрипка: “Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ. Треба їх відокремити, тому що вони соціально небезпечні”

Олег Скрипка – ветеран української рок-сцени. Його гурту “Воплі Відоплясова” цього року виповнюється 31. Аби перерахувати його сольні музичні, а також продюсерські і фестивальні проекти, навряд чи вистачить пальців рук.

Під час зимової “Школи журналістики “Української правди” відбулося відкрите інтерв’ю зі Скрипкою.

Він розповів про залаштунки “Голосу Країни”, своє ставлення до квот на радіо й пояснив, чому викинув величезну колекцію української музики. Наводимо найяскравіші цитати.

Олег Скрипка та його прес-служба були ознайомлені з текстом публікації до того, як він був оприлюднений.

Уявіть газон з дуже непривабливими квітами. Їх періодично закатували в асфальт, а вони чомусь росли. Тепер вирішують, чи варто ці квіти поливати. Закон про квоти на україномовну музику – це закон про поливання квітів.

Якщо ми замінимо російськомовне лайно в ефірах на україномовне лайно, нічого не зміниться. Результат буде вражаючим тоді, коли ми зробимо слово “українське” синонімом слова “якісне”.

У житті є такий дуже цікавий феномен: коли чогось дуже сильно прагнеш, воно ніяк не приходить. Хочеш добитися дівчини, зі шкіри лізеш, а вона вдає із себе богиню. А тоді думаєш “Та пішла вона нафіг!” – і вона починає за тобою бігати. Я добивався того, щоб українська музика була комусь потрібна, десять років.

За цей час у моєму кабінеті назбиралася ціла стіна із CD української молодої музики, яка ніколи не з’являлася на радіо, про неї ніхто не знав – лише я як спеціаліст.

Трохи більше ніж півроку тому я це взяв і просто викинув. Зрозумів, що це нікому не потрібно. Коли я розчарувався повністю, мені зателефонували з проханням: “Олеже, а ти можеш нам дати молодої української музики, нам потрібно для ефірів?”.

Дуже багато років, віків український творчий продукт закопувався в землю. Саме тому, мабуть, у нас такий хороший чорнозем. У ньому вся українська культура.

В моїй країні мрій, в ідеальній країні, українська – панівна мова у суспільстві. Там на радіостанціях крутять 100% української музики, а не 25-35 нищебродських відсотків.

У моїй країні мрій держава працює в резонансі з провідними культурними діячами. Там мир і абсолютна перемога України у війні, яка зараз триває.

У моїй країні мрій я маю стільки концертів, скільки хочу – 5-7 на місяць, не більше, але в хороших залах. Там я можу реалізувати величезні проекти – починаючи від фестивалів і продовжуючи моїми виступами з різними оркестрами в гарних залах, в опері, наприклад, в палаці “Україна”, оренду якого я зараз не можу собі дозволити.

Я не державний діяч, я мрійник, максималіст. Я хотів би жити у повністю україномовному культурному середовищі. Навколо себе я це реалізую – я спілкуюсь з найкращими українцями, я беру на роботу в свій штат україномовних професіоналів.

Якщо люди не володіють українською, вони мають повне право шукати роботу в інших краях.

Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ, таким ставлять діагноз “дебілізм”. Треба їх відокремити, тому що вони соціально небезпечні, треба створити гетто для них. І будемо допомагати їм, як допомагають людям з вадами, на волонтерських засадах будемо співати їм “Володимирський централ”.