Гвоздик: Усик і Ломаченко врятували кар’єру

“Четвертий! Тепер Україна має чотирьох чемпіонів світу в різних вагових категоріях” — приблизно таким був головний висновок любителів українського боксу після перемоги Олександра Гвоздика над канадцем Адонісом Стівенсоном. Дійсно, Гвоздик став четвертим українцем, хто зараз володіє чемпіонським поясом після Олександра Усика, Василя Ломаченко і Артема Далякяна.

Але це лише приємний супутній фактор. Куди важливіше чемпіонський пояс в руках Гвоздика — боксера, який домігся вершини після довгого шляху в любителях і на Олімпійських Іграх (і навіть після думок прощатися із боксом). Минулого уїкенду уродженець Харкова провів відмінний чемпіонський бій, чим перевернув нову сторінку в своїй кар’єрі.

В ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL уже на другий день після бою Олександр Гвоздик розповів, чому хотів провести чемпіонський бій набагато раніше, як поставився до спірних рішень рефері, чи прийме виклик Дмитра Бівола та чому збирався зав’язувати з боксом після Олімпіади-2012.

Рефері бою зі Стівенсоном — взагалі “космонавт”. Здається, він живе у власному світі…

— Перші дні після бою — це полегшення і свого роду перезавантаження для боксера. Зараз, після першого чемпіонського бою в кар’єрі, відчуваєте себе так само, як і після попередніх боїв? Або з’явилися нові почуття?

— Не сказати, щоб з’явилися якісь інші почуття. Безсумнівно, є радість, що нарешті скорилася така вершина — це дуже класно. Зараз же просто відчувається втома — з дороги, повернувшись у Каліфорнію до сім’ї, плюс одразу вирішив зайнятися переїздом.

— Ранг “тимчасовий чемпіон” якось психологічно впливав на підготовку? Або це більше формальний статус, який спокійно був “відкладений на полицю” перед чемпіонським боєм?

— По суті — так, цей статус особливо не сприймався перед боєм зі Стівенсоном. Думаю, що вже тоді замість бою із Мехді Амаром (за титул тимчасового чемпіона. — Ред.) я повинен був битися за пояс. Наскільки пам’ятаю, в ту пору я уже займав перше місце у ваговій категорії та міг битися за звання чемпіона… Але WBC заснувала цей титул, щоб я не турбувався і відчував себе комфортно (сміється).

— Про що подумали, коли пропустили удар у 10-му раунді? Наче справа вже йшла до перемоги, а тут такий пропуск…

— Подумав “Ого-го, невже таке може бути, і я можу програти?” І, враховуючи, які були записки рефері (хоча я про це і не знав), не факт — йшла справа до перемоги чи ні.

— Чи стало несподіванкою, що Стівенсон був настільки добре готовий фізично та продемонстрував таку міць?

— Я чекав цього одразу після зважування, коли побачив його наживо. Навіть візуально його тіло було не таке, як у бою із Джеком (попередній суперник Стівенсона. — Ред.). У цьому плані він виконав відмінну роботу.

— Стівенсону не відрахували нокдаун у 3-му раунді, і багато хто вважає, що рефері пізно зупинив бій, що й призвело до плачевних наслідків…

— Так, можливо, запізно. Рефері — взагалі “космонавт”, здається, живе в своєму світі… Але, в принципі, у нас за нокдауном 1:1, адже мені теж “прилетіло” у 10-му раунді. Не знаю точно, але тоді також можна було вважати нокдаун. Адже якби не канати, то я напевно б добре приземлився… Тому щодо роботи рефері, звичайно, окрема розмова.

— За картами двох суддів ви програвали, а канадський арбітр віддав Адонісу 8 раундів із 10-ти. Вашого тренера це мало не розлютило на прес-конференції. Але ви сиділи поруч і випромінювали спокій…

— Насправді, з цього приводу не було ніяких емоцій, адже я переміг. Тому які там записки — це вже інше питання. Якби ми пробоксували 12 раундів із моєю потужною кінцівкою, а судді б підняли руку Адоніса, тоді, можливо, були б емоції. А оскільки бій завершено достроково моїм виграшем, мене мало цікавить, якими там стали записки та скільки раундів віддали або не віддали мені. Вони там можуть рахувати, що завгодно.

— Як взагалі сприймаєте, що на боях працюють рефері з країни одного з боксерів? Поширене явище, але чи не час повністю прибрати це?

— Звичайно, це неправильно. Але що в цьому житті правильно? Справедливості не існує. Треба боксувати у будь-якій ситуації та розраховувати на власні сили. Так, попутно виникає багато варіантів і нюансів, і їх треба максимально мінімізувати. Якщо такі речі трапляються на домашньому суддівстві, треба говорити про це і намагатися впливати на таке. Звичайно, не на все можна вплинути, але треба намагатися. Проте, такі речі все одно нікуди не дінуться.

— У попередніх ваших боях були такі “заскоки” з арбітрами?

— У мене в любителях більше 50-ти боїв, щось подібне може і траплялося, але немає такого конкретного прикладу, щоб одразу згадався.

Щодо “підтримати” Стівенсона, то в такій ситуації людину підтримати можна фінансово. Але з огляду на наш фінансовий стан, думаю, це не актуально.

— Коли вперше почули про ситуацію зі Стівенсоном, повірили взагалі в це? З огляду на те, що після бою ви бачили його в свідомості та зовні в нормальному стані, госпіталізація і кома здавалися неймовірними…

— Ймовірності можуть бути які завгодно — і те, що це правда, і те, що неправда. Правду знають тільки Стівенсон і його промоутери. Якщо все так, як пишуть, то я від усього серця можу побажати якнайшвидшого одужання. Ми всі — суперники на ринзі в жорсткому виді спорту, але є ще звичайне життя, яке у людини на першому місці. Тому я від щирого серця бажаю Адонісу поправитися, щоб він не просто видужав, але й зміг повернутися до колишніх кондицій. Адже черепно-мозкова травма — це дуже серйозно.

А правда це чи неправда в загальному, я не можу знати напевно. Висловлювати припущення можна про все, що завгодно, знати точно — ні. Я бачив, як Стівенсона виносили на ношах — він був цілком бадьорий. Але що сталося далі — це мені вже невідомо.

— Але все ж далі було багато повідомлень про реанімацію і штучну кому…

— Зараз багато хто живе у віртуальному світі, де все дуже хитке. Один — твітить, другий — читає, третій — публікує. Я ж особисто не бачив жодної фотографії щодо цього. Тому не смію заявляти, що тут — правда, а що — ні. Адже це неправильно, якщо у людини горе.

— Зв’язувалися із командою Стівенсона або, можливо, з його сім’єю?

— Ні, я ж не брат Стівенсона чи його родич. А щодо “підтримати”, то в такій ситуації людину підтримати можна фінансово. Але з огляду на наш фінансовий стан, думаю, це не актуально.

— У вашій кар’єрі бували подібні випадки, коли суперники після бою відправлялися у лікарню?

— Такого не знаю, із суперниками після бою не спілкувався.

Почати їсти і “обрости салом” — це не складно. А ось набрати саме робочу функціональну вагу для боксу в “крузері” — це дуже велика і тривала робота. Поки ж я не бачу в цьому сенсу.

— Як підсумував бій ваш тренер Тедді Атлас? Чи поки нічого серйозного не говорив?

— “По поличках” бій ми не розбирали. Однозначно, ця перемога — досягнення, яке здійснило мою мрію. Так що, думаю, тренер дав мені деякий час насолодитися цим моментом і порадіти успіху. А для конкретних розборів у нас буде ще багато часу.

— Як вам працюється із Атласом? Що змінилося у вашій роботі, коли почали співпрацювати з ним?

— Тедді Атлас за час нашої роботи вже дав мені дуже багато, і я вважаю його одним із найкращих тренерів усіх часів. Будь-які його слова і поради самі по собі вже цікаві, навіть якщо вони й прості. У людини є харизма та вміння донести інформацію. Навіть якісь звичайні моменти, які я б не сприйняв від іншого тренера, з Атласом “лягають” інакше. Адже ти чуєш це із вуст дуже авторитетної людини, яка дійсно знається на боксі.

Тедді зіграв колосальну роль у бою зі Стівенсоном. Я виконав майже всі його установки, і вони були дуже ефективними.

— Після бою ви зробили великий стрибок у рейтингу BoxRec — аж на 55 рядків, зайнявши 13-у позицію. Але чи вагомий такий ривок для вас? Або ж головне — лише пояси і звання?

— Не особливо розбираюся, 55 — це багато чи мало. Якщо багато — значить, добре.

— Дуже багато!

— Значить, дуже добре (посміхається). Та все ж таки пояс є пояс.

— Які цілі відкриваються в першу чергу після того, як стаєш чемпіоном світу?

— Або об’єднати титули, або стати чемпіоном в інших вагових категоріях. Звичайно, можна ще говорити глобальніше — “вписати своє ім’я в історію”. Боксер стає великим, коли проводить багато боїв і при цьому захищає свої титули. Напевно, це і є головна мета.

— Фактор чемпіонства в певній ваговій категорії змушує серйозно задуматися про перехід у наступну вагу?

— Тут треба враховувати фізіологічні особливості організму. Нині я не відчуваю себе крузервейтом, адже для цього мені треба набрати щонайменше 8 кг. Хоча, знову ж таки, почати їсти і “обрости салом” — це не складно. А ось набрати саме робочу функціональну вагу для боксу в “крузері” — це дуже велика і тривала робота. Поки ж я не бачу в цьому сенсу. Тим більше, і в напівважкій вазі я ще особливо нічого не довів.

— Росіянин Дмитро Бівол фактично одразу після вашої перемоги заявив про намір битися із вами, назвавши такий бій пріоритетом для себе. А наскільки вам цікавий такий бій, якщо не враховувати, що він буде об’єднавчим?

— Людині цікаво боксувати з сильними суперниками, коли є виклик для тебе. І в цьому випадку однозначно — виклик, тому такий бій може бути цікавий як мені, так і всім шанувальникам боксу.

— Фактор “об’єднавчий бій” може стати вирішальним? Чи головне все ж ім’я і статус суперника?

— Думаю, зараз більше приваблює можливість об’єднати пояси. Адже, напевно, Дмитро Бівол — це ім’я не того масштабу, щоб погоджуватися тільки заради нього. Це не умовний Флойд Мейвезер, де люди йдуть на бій, бо є статус. Дмитро ж — видатний боксер і один із найсильніших у напівважкій вазі, але як такого боксерського спадку у нього ще немає. Тому для мене такий бій привабливий саме як можливість об’єднати пояси.

— Є боксер, із яким ви хотіли б обов’язково зустрітися у найближчому майбутньому (якщо не наступний бій, то через один)?

— Поки можу сказати, що в найближчий місяць-півтора я б зовсім не хотів із кимось зустрічатися… А далі подивимося. Коли відпочину і повернуся до тренувань, то будемо думати і щось планувати.

— На відпочинок відвели собі не більше півтора місяця?

— Місяць точно буде відпочинок, а після настання нового року, у січні повернуся до тренувань.

Не беру родину з собою на бої, хоча син і захоплюється боксом.

— Ваш бій були б раді бачити в Україні. Чи готові пожертвувати більшою частиною гонорару заради організації шоу, наприклад, у Харкові на “Металісті”?

-— Тут багато чинників, треба дивитися — хто суперник, який статус бою і т. п. Але в цілому я не відкидаю таку можливість і дуже хотів би боксувати в Харкові.

— Під час відпочинку збираєтеся найближчим часом в Україну?

— Я усе літо провів в Україні. Та й взимку в Каліфорнії цікавіше.

— Ви дуже добре товаришуєте з іншими українськими чемпіонами — Олександром Усиком та Василем Ломаченком, але дещо перебуваєте у їхній тіні в плані популярності та розкрутки. Відчувається це якось? І як до цього ставитеся?

— Мене це взагалі не хвилює. Я перебуваю там, де мені комфортно, і не важливо — в тіні чи ні. Кому треба, ті знають мене. Хто не знає — той не знає. Звичайно, за досягненнями і популярністю я не можу змагатися із Усиком і Ломаченком. Але я перебуваю у своїй ніші та сприймаю це нормально.

— Є якась найпам’ятніша порада або підказка від Усика або Ломаченка?

— Багато в чому велика заслуга Усика і Ломаченка в тому, що я в принципі став професійним боксером. Адже після Олімпійських Ігор планував взагалі зав’язати з боксом і займатися чимось іншим. Але хлопці виступили для мене прикладом, підписавши профі-контракти. І я теж подумав, чому б так само не спробувати? Тому якщо б не Усик і Ломаченко, то, цілком можливо, я б не став професіоналом.

— Чому після успішних виступів на Олімпіаді стали перед таким вибором?

— Тоді в своєму житті я бачив перспективними декілька напрямків. У мене є сім’я, яку потрібно забезпечувати, і на той момент я дивився на майбутнє із такого боку. Тут ми починаємо упиратися у банальні речі — можливість годувати сім’ю і забезпечувати рідних усім необхідним. В аматорському ж боксі, кажучи відверто, на заробіток грошей особливо сподіватися не доводиться. Тому на той момент були такі міркування.

У мене були думки, що я буду робити після Олімпійських Ігор? Олімпійський цикл — це лише 4 роки, і треба було думати, куди і як рухатися далі.

— Одразу після бою ви сказали, що досить довго не бачили сім’ю… Не берете рідних із собою на бої? Чи так було тільки цього разу?

— Сім’ю я на бої ніколи не беру, тому що вони хвилюються, а це передається мені. І знову ж таки — є час займати сім’єю, а є час для серйозної роботи. Підготовка та бій уже позаду, і зараз я саме із родиною.

— Як довго не бачили рідних?

— Під час тренувального табору жив не вдома, але, в принципі, був недалеко. Й інколи короткочасно ми бачилися. Але нормально провести час із сім’єю не міг.

— Як професію батька сприймає старший син Дмитро? Захоплюється, байдужий або ж багато переживає за тата?

— Не скажеш, що горить, але дивиться усі мої поєдинки та відверто вболіває. Постійно рветься у зал і навіть прагне тренуватися, але мені все-таки хочеться, щоб це було не просто махання руками, а більш усвідомлений підхід. Тому хочу нормально вчити його боксу, але самому для цього не завжди вистачає часу. Так що треба або шукати тренера, або йти в секцію (хоча з тренером не все так просто на перший погляд).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *